Екологічна криза як наслідок екологічних проблем

 

У середині 70-х ро­ків почалася екологічна криза.

Екологічна криза — різке загострення суперечностей між люди­ною і природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин внаслідок панування капіталістич­ної власності, істотного деформування соціально-економічної сис­теми в країнах колишнього СРСР та Східної Європи, а також гос­подарської діяльності людей, ірраціональних процесів народона­селення тощо.

Найважливішими ознаками цієї кризи є передусім глобальні зміни клімату та виникнення парникового ефекту. Внаслідок без­прецедентних масштабів впливу людини на навколишнє середо­вище (потужність світової індустрії нині подвоюється що п'ять років), виходу людської діяльності за межі планети, в космічний простір, використання у процесі виробництва всіх елементів біосфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу) озон­ний шар планети знищується, що може призвести до всесвітньо­го потепління, танення льодів Арктики, затоплення значної час­тини заселених районів Землі, до зростання руйнівної сили ура­ганів, тропічних циклонів, штормів. Щороку на планеті відбува­ються майже 10 тис. повеней, зсувів, ураганів, тисячі землетру­сів, сотні вивержень вулканів, тропічних циклонів. За останні 20 років від цих природних катаклізмів загинуло майже 3 млн. осіб. Із загостренням екологічної кризи кількість жертв від природних катастроф зростатиме. Якщо концентрація вуглецю і метану від­буватиметься такими темпами, як у 1958 p., то в наступному сто­літті температура на планеті підвищиться на 5°С (катастрофічним є підвищення на 1—2°С).

Наслідком неоколоніальної політики в країнах, що розвива­ються, зокрема політики "ножиць цін" на сировинні ресурси, є масове знищення лісів, передусім тропічних, що робить немож­ливим їх відтворення і призводить до розширення пустель. За даними Інституту світових ресурсів, життя понад 1 млрд. людей періодично руйнується через повені, нестачу деревного палива, виснаження фунтів та водних джерел, зниження сільськогоспо­дарського виробництва, спричинених прямо або опосередковано втратою тропічних лісів.

Важливою ознакою екологічної кризи стала проблема відхо­дів, тобто всього, що викидає людина в процесі виробничої ді­яльності, нераціональних форм організації відпочинку, про що йшлося раніше.

Проблема викидів особливо гостра в умовах панування приватномонополістичної власності, а також деформації соціально-економічної системи в країнах колишнього СРСР. Так, у США підприємці в 1987 p. поховали майже 10 млрд. кг шкідливих ре­човин, причому про 25% з них навіть не повідомили. Закони про стандарти екологічно чистої атмосфери ще досить недосконалі, деякі шкідливі хімічні речовини не віднесені до небезпечних. Експорт отруйного сміття з промислове розвинутих країн у слабо­розвинуті щорічно перевищує 2 млн. т. Через деформації соці­ально-економічної системи в колишньому СРСР, монополізацію інформації міністерствами та відомствами, відсутність справж­ньої гласності з питань будівництва АЕС, про наслідки розвитку ядерної енергетики, викидів радіонуклідів офіційно ще не визна­но, що після Чорнобильської аварії населення багатьох районів України (особливо Житомирської та Київської областей) прожи­ває у небезпечних для життя зонах.

Значні відхопи накопичуються й у Світовому океані. Океансь­кий планктон щорічно поглинає до 50 млрд. т вуглекислого газу, значна частина якого (майже 33%) осідає на дно. Цей процес істотно впливає на вміст вуглекислого газу в атмосфері планети. Так, експорт отруйних відходів становить нині понад 3 млн. т на рік.

Неоколоніалістська політика розвинутих країн у країнах, що розвиваються, призводить до отруєння значної частини терито­рії цих країн небезпечними для життя речовинами. Скажімо, аме­риканські фірми щорічно експортували у слаборозвинуті країни понад 150 млн. т отрутохімікатів, використання яких на терито­рії США було заборонено. Цей процес триває.

Паливно-енергетична та сировинна проблема. Вико­ристання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на пла­неті зростає значними темпами. Нині промисловий робітник у процесі праці озброєний енергією приблизно у 1000 кінських сил. На кожного жителя планети припадає майже 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необ­хідно 10 кВт енергії на людину. Такого показника досягнуто лише у деяких найрозвинутіших країнах світу. Через це, а та­кож через зростання населення планети, нераціональне вико­ристання енергії, сировини, нерівномірний розподіл паливно-енергетичних та сировинних ресурсів серед різних регіонів кра­їн світу та інші фактори їх виробництво та споживання і в май­бутньому зростатимуть.

Водночас енергетичні ресурси планети не безмежні. За запла­нованих темпів розвитку ядерної енергетики сумарні запаси ура­ну будуть вичерпані у перші десятиріччя XXI ст. Але якщо вит­рачання енергії відбуватиметься на рівні енергетики теплового бар'єру, то всі запаси невідновлюваних джерел енергії згорять за 80 років. Найвірогіднішим, однак, є прогноз, що енерговиробництво зростатиме впродовж 75 років до досягнення бар'єру, а відтак перебуватиме на досягнутому рівні, тоді всі види вико­ристовуваного палива будуть вичерпані через 130 років. Тому головна причина загострення паливно-енергетичної проблеми з погляду речового змісту — зростання масштабів залучення при­родних ресурсів у господарський обіг та їх обмежена кількість на планеті. З погляду суспільної форми такою причиною є відносини приватнокапіталістичної, насамперед монополістичної власності, які призводять до хижацької експлуатації природних ресурсів. У процесі виснаження ресурсів посилюватиметься бо­ротьба за економічний переділ світу.

Нераціональне використання енергоресурсів значною мірою спричинене неоколоніалістською політикою імперіалістичних дер­жав, зокрема "політикою дешевої сировини", яка знекровлює еко­номіку країн, що розвиваються. Так, ціни на сировину, яку експортують з цих країн, відповідають цінам 1929-1953 pp. Ли­ше за 1980—1986 pp. ціни на сировину, не враховуючи нафту і газ, знизилися на 26% порівняно з цінами на непродовольчі то­вари, а ціни на цукор з 1974 по 1987 рік знизилися більш як у 9 разів. Якщо 15—20 років тому для придбання одного тракто­ра країни, що розвиваються, повинні були продати приблизно 11 т цукру, то нині — понад 150 т. З 200 млрд. дол., які споживачі розвинутих капіталістичних країн сплачують за сировинні това­ри, імпортовані з країн, що розвиваються, останні отримують лише приблизно 30 млрд. дол. Ціна на нафту з цих країн також найнижча в останні 50 років.

Величезні витрати енергетичних ресурсів мали місце в затрат­ній економіці колишнього СРСР та країнах Східної Європи. У країнах СНД на виробництво одиниці національного доходу витрачається в середньому вдвічі більше сировини, ніж у розви­нутих країнах Заходу.

Список використаної літератури

1.    Герасимчук А.А., Палеха Ю.І. Екологія: Основний курс лекцій: Навч. Посібник. – К.: Видавництво Укр.-фін.ін-ту менеджм. і бізнесу. 1998. – 68 с.

2.    Злобін Ю.А. Основи екології. К.: - Видавництво “Лібра”, ТОВ, 1998, 248 с.

3.    Кэррингтон Р.; Біологія моря; Ленінград; 1966 рік

4.    Корсак К.В. Плахотнік О.В. Основи екології: Навч.посібник. – 2-ге вид. – К.:МАУП, 200. – 240 с.

5.    Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: “Академія”, 1999. – 592 с.

6.    Овчинников Г.П. Макроэкономика. - СПб.: Технічна книга, 1993.

7.    Основи економічної теорії. Підручник/ За ред.проф. Мочерного С.В. - Тернопіль: АТ Тарнекс, 1994.

8.    Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика. - К.: Таксон, 1996.

9.     Солонінко К.С. Макроекономіка: Курс лекцій для студентів економічних спеціальностей вузів. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 419.