Еко Життя

  Залізо. Відноситься до групи життєво-важливих елементів, мікроелементів, загальне утримання заліза – 4 - 5г або 50-60 мг/кг. Більша частина заліза в організмі тварин знаходиться в еритроцитах (60-73%). Залізо розрізняють гемінове (залізо Нв), негемінове (тканинне залізо – феррітіна, гемосідеріна, сідерфілін, міоглобілін). Провідна роль в обміні заліза належить печінці, яка регулює його рівень в крові, обмін заліза здійснюється через залізо плазми, залізо в організмі здійснює постійний кровообіг. При фізичному розпаді еритроцитів 9/10 заліза лишається в організмі і йде на побудову нових еритроцитів. Місцем виділення заліза є кишечник, в незначній кількості виділяється нирками. По даних Н.С. Доніга (1965) за добу з сечею виділяється 3,89 ± 0,4 мг, бере участь у окисно-відновних процесах, і імунобіологічних реакціях. Залізо входить в склад дихальних ферментів. При недостатності заліза в їжі – анемія. Це аліментарно - залізодефіцитна анемія. Спостерігається у дітей першого року життя,

  Азот . Матеріальна основа протоплазми рослинних клітин значною мірою створюється атомами азоту. Він входить до складу амінокислот, білків, нуклеїнових кислот нуклеопротеїдів, ростових речовин, алкалоїдів, багатьох ферментів, ліпоїдів, хлорофілу. Синтез і ресинтез білка основні процеси обміну речовин. Потреба в азоті в усіх сільськогосподарських культур проявляється частіше і в більшій мірі, ніж у інших елементах. При недостатній забезпеченості азотом затримується ріст рослин, зменшується розмір асиміляційної поверхні листків та тривалість їх функціонування в активному стані, зменшується урожай і погіршується його якість. Надлишок азоту (відносно інших елементів) призводить до надмірного розвитку вегетативної маси, знижує стійкість рослин проти несприятливих кліматичних умов, грибних і бактеріальних хвороб, подовжує період розвитку та достигання, зменшує кількість репродуктивних органів і може призвести до погіршення якості продукції. Основними джерелами живлення рослин азотом є іон а

Аденін — похідна пурину, одна з двох пуринових основ, які використовуються в утворенні нуклеотидів нуклеїнових кислот ДНК та РНК. У ДНК, аденін зв’язується з тиміном через два водневі зв'язки, що допомагає стабілізувати структуру нуклеїнової кислоти. У РНК, аденін зв’язується з урацилом. Аденін формує декілька таутомерів, речовин, які можуть бути швидко перетворені одна в одну і часто вважаються еквівалентними. Аденін формує аденозин, нуклеозид, коли зв’язується з рибозою, і дезоксиаденозин, коли зв’язується з дезоксирибозою. Він також формує аденозин-трифосфат (АТФ), нуклеотид, який має три фосфатні групи додані до аденозину. АТФ використовується в клітинному метаболізмі як один з основних методів передачі хімічної енергії між хімічними реакціями. У старій літературі, аденін іноді називається вітаміном B4. Проте він більше не розглядається як частина вітаміну B. Вважається що, при походженні життя на Землі, перший аденін був сформований полімеризацією п'яти молекул ці