Як зберегти генофонд планети Земля

 Людина як і будь-яка інша жива істота є частиною природи, тому її необхідно розглядати не тільки у соціальному аспекті, але й в екологічно­му. Людина відрізняється від інших живих істот тим, що споживає значно більшу частину природних ресурсів, ніж будь-який інший представник тваринного світу, окрім того, вона кількісно представлена набагато ширше, ніж будь-яка інша жива істота однакового з нею розміру. Переважна частина людської діяльності є руйнівною для природи, а деякі її види приводять до необоротних процесів. Тому з екологічної точки зору дуже важливо вивчати самого себе і спробувати помістити себе у сферу, яка є частиною природи. Але це неможливо буде зробити до того часу, доки ми не зрозуміємо, як функціонує світ природи. Тому необхідно усвідомити найважливіші екологічні принципи і зрозуміти, чи зможуть люди дізнатись про свої подальші перспективи, грунтуючись на власних знаннях про живі організми і середовище їхнього існування.

Людина цікавилась екологією (з практичної точки зору) з самих ранніх періодів свого життя. У примітивному суспільстві кожний індивідуум для того, щоб вижити, мусив мати певні знання про довкілля, про сили природи, про рослини та тварин, які його оточували. Фактично цивіліза­ція виникла тоді, коли людина навчилася використовувати вогонь та інші засоби, що дозволяли їй змінити середовище свого існування. Нині, якщо людство хоче зберегти свою цивілізацію, воно більше, ніж будь-коли, має потребу у достатньо точних знаннях про довкілля, оскільки основні «закони природи» діють так, як і раніше.

Не буде перебільшенням, якщо сказати, що люди — жителі однієї і тієї ж планети Земля — поводяться іноді на ній як погані мешканці комунальної квартири. Трапляється, що під одним дахом живе декілька байдужих один до одного людей і кожний вважає себе єдиним господарем усього будинку, що має право розпоряджатися у ньому, повністю використовувати його зруч­ності. Але ніхто з них не бажає нести відповідальність за збитки та руйнації, ніхто не підніметься для охорони свого добра і не потурбується про стан будинку, навіть якщо дах готовий ось-ось впасти всім на голову.

Будинком для нас є земна куля — наша колиска. Ми не прибульці з інших світів, ми народилися на лоні Землі, а поводимося часом відносно неї байдуже, легко забуваючи про свої обов'язки і про турботи, які повинні виявляти про неї як про рідну матір.

Віками ми сповна черпали багатства із скарбниці Землі і стільки ж при цьому марно витрачали. І нині безжалісно здираємо з плечей Землі покрив, який прикриває її первісні форми, не задумуючись, що чим вище ми піднімаємось сходинами цивілізації, тим повноцінніше реалізуємо свої прагнення, але при цьому не зважаємо ні на що, забуваємо навіть про покоління людей, які прийдуть нам на зміну.

Діяльність людини часто руйнує сам фундамент рідного будинку, боляче б'є по основах побуту. Але ми іноді не помічаємо, як згущаються над нашими головами хмари, і продовжуємо байдуже спостерігати за видимими дефектами і тріщинами своєї будівлі.

Загальна гонитва тільки в ім'я техніки ніколи не давала часу людям подумати про причини, які віднесли деякі народи і держави до минулого, зумовили занесення їхніх міст пісками пустелі так, що лише з висоти пташиного польоту інколи можна розрізнити їхні контури. Помилки давно забутих людей є для нас пересторогою, що показує, як мстить природа за ігнорування її законами. Тільки тепер люди починають розум­іти, що зміни, які відбулися за цей час на земній кулі в їхньому безпосеред­ньому оточенні, можуть перешкодити здійсненню нових намічених проектів. Експлуатація різних природних ресурсів зростає настільки стрімко, шо невблаганно наближається час, коли багатьох з них буде не вистачати.

Термін «екологія» [oikos — житло, місцеіснування; logos —наука) був запропонований Е. Геккелем у 1886 році у праці «Загальна морфологія організмів» для позначення біологічної науки, яка вивчає взаємовідноси­ни тварин з органічною та неорганічною природою. Стосовно рослин цей термін вперше був використаний датським ботаніком Е. Вармінгом у 1895 році. Е. Геккель дав таке визначення цій галузі науки: «Це пізнання економіки природи, одночасне дослідження всіх взаємовідносин живого з органічними та неорганічними компонентами середовища, включаючи неод­мінно антагоністичні та неантагоністичні взаємовідносини тварин і рослин, які контактують одна з одною. Отже, екологія — це наука, яка вивчає всі складні взаємозв'язки і взаємовідносини у природі, що розглядаються Ч. Дарвіном як умови боротьби за існування».

Своїми коренями екологія сягає «природничої історії». Як самостійна біологічна дисципліна вона виділилась лише з початку XX століття. З середини 50-х років її значення і сфери застосування стали значно розши­рюватися, і сучасну екологію можна характеризувати як міждисциплінарну галузь, яка розвивається на грані біології, фізики і суспільних наук.

У буквальному розумінні, екологія — це наука про «житло» організмів, про яке їм усе відомо. Екологія — це наука, яка досліджує закономірності життєдіяльності організмів (у будь-яких проявах, на всіх рівнях інтегралі!) у їх природному середовищі існування з урахуванням змін, які вносяться у середовище діяльністю людини.

Основним змістом сучасної екології стає дослідження взаємовідносин організмів з середовищем на популяційно-біогеоценотичному рівні і вивчення біологічних макросистем більш вищого рангу: екосистем, біос­фери, їхньої продуктивності та енергетики.

Правильне розуміння екологічної обстановки передбачає одночасний облік усіх факторів, які діють у даному місці, і вже сама складність такого завдання робить його нелегким. 

На практиці більшість екологів, почина­ючи нове дослідження, застосовують один з декількох основних підходів:

— екосистемний підхід, вивчення угруповань (синекологія),

— популяційний підхід (аутекологія),

— аналіз середовища існування,

— еволюційний підхід,

— історичний підхід.

Ці п'ять підходів часто перекриваються та взаємодіють. Найбільшу цікавість викликають екосистемний та популяційний підходи щодо вив­чення угруповань, які складають сутність предмета екології.

При екосистемному підході у центрі уваги еколога виявляється потік енергії та кругообіг речовин між біологічними і абіотичними компонен­тами екосфери. Його більше цікавлять функціональні зв'язки (такі, як ланцюги живлення) живих організмів між собою і з довкіллям, ніж видовий склад угруповань та визначення рідкісних видів чи коливання чисельності. Екосистемний підхід висуває на перший план спільність організації всіх угруповань незалежно від місця існування та систематич­ного положення. Разом з тим у екосистемному підході застосовується концепція гомеостазу (саморегуляції), з якої стає зрозумілим, що пору­шення регуляторних механізмів, наприклад, внаслідок забруднення сере­довища, може привести до біологічного дисбалансу. Екосистемний підхід важливий також щодо розробки у майбутньому науково-обгрунтованої практики ведення сільського господарства.

Популяційна екологія займається аутекологічними проблемами. У сучасних популяційних дослідженнях використовуються математичні моделі росту, взаємопідтримки та зменшення чисельності тих чи інших видів. Побудова цих моделей пов'язана з рядом важливих понять, таких як народжуваність, виживання та смертність. Популяційна екологія забезпечує теоретичну базу для розуміння спалахів чисельності шкідників і паразитів, що має значення для сільського господарства та медицини і відкриває можливості боротьби з ними за допомогою біологічних методів (наприклад, використання хижаків та паразитів шкідників), а також дозволяє оцінювати критичну чисельність виду, що необхідна для його виживання. Останнє особливо важливо при організації заповідників, ведення мисливського господарства, а у теоретичному плані — при вивченні питань еволюційної та історичної екології.

Екологія угруповань приділяє особливу увагу біотичним компонентам екосистем. Синонім екології угруповань — синекологія. При вивченні угруповань досліджують рослини, тварин і мікроорганізми, які існують у різних біотичних одиницях, таких як ліс, лука, болото тощо. Можуть бути виявлені і лімітуючі фактори, але функціональні аспекти впливу еле­ментів фізичного середовища, наприклад, клімату, звичайно, детально не розглядаються. Замість цього наголошується на визначенні і описі видів та вивченні факторів, які обмежують їхнє розповсюдження, зокрема на конкуренції та розселенні.

Одним з аспектів подібних досліджень є поняття про сукцесії і клімаксові угруповання, які дуже важливі щодо розв'язання питань раціонального використання природних ресурсів.

Сучасна екологія, колискою якої є біологія і яка грунтується на головних біологічних закономірностях, покликана вирішувати набагато ширше коло питань, ніж здається на перший погляд. Ця дисципліна поєднує у собі основні питання природничих, суспільно-політичних, технічних, економічних та юридичних наук. Тому політика, економіка та юриспруден­ція нині дуже тісно пов'язані з вирішенням екологічних проблем, а сама екологія стала однією з головних інтегральних міждисциплінарних наук.

Із змісту досліджень загальної екології випливають її головні завдання, які полягають у вивченні основних законів взаємовідносин організмів усіх рівнів організації між собою та природним середовищем, збереженням генофонду планети і розробці шляхів регуляції і гармонізації взаємин людського суспільства з приро­дою. Завдання ці досить різноманітні і передбачають:

1. Дослідження закономірностей функціонування живих систем різно­го рівня організації, у тому числі у зв'язку з антропогенними впливами на природні системи і біосферу в цілому.

2. Створення наукової основи раціонального експлуатування природ­них ресурсів, прогнозування змін природи під впливом діяльності люди­ни. збереження середовища існування людини.

3. Розробка шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспіль­ства та природи, збереження здатності біосфери до самовідновлення і саморегулювання з урахуванням основних екологічних законів і загаль­них законів оптимізації взаємозв'язків людського суспільства та природи.

4. Розробка системи заходів, які забезпечують мінімум застосування хімічних засобів боротьби з шкідниками та бур'янами.

5. Екологічна індикація при визначенні властивостей тих чи інших компонентів та елементів ландшафту, у тому числі індикація забруднення природного середовища.

6. Відновлення зруйнованих природних систем, у тому числі рекуль­тивація виведених з користування сільськогосподарських угідь, віднов­лення пасовищ, родючості грунтів, продуктивності водойм тощо.

7. Перехід від промислу до господарювання.

8. Збереження (консервація) еталонних ділянок біосфери.

2. Взаємовідносини між людським суспільством і природою в Законах України.

 

У сучасних умовах екологічні права людини та громадянина в Україні, правовий захист і гарантії їх здійснення, а також обов'язки в еко­логічній сфері є складовою загального конституційно-правового ста­тусу людини і громадянина в Україні. У свою чергу, вони мають са­мостійну систему, яка складається з конституційних норм, загальних екологічних норм і правил, а також із прав, обов'язків щодо охорони та раціонального використання окремих природних ресурсів і тери­торій.

Провідне місце в системі екологічних прав і свобод людини нале­жить конституційним нормам, які порівняно з іншими нормами права мають вищу юридичну силу (ст. 8). Насамперед це передбачені Кон­ституцією права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на відшкодування завданої шкоди та інформацію про стан довкілля, якість продуктів харчування і предметів побуту (ст. 50), право корис­туватися природними об'єктами права власності народу (ст. 13), у тому числі право власності на землю (ст. 14), конституційний обов'язок кожної людини не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані їй збитки (ст. 66).

Екологічні норми, які встановлюють найбільш загальні права лю­дини, їх захист і гарантії здійснення, а також основні обов'язки в еко­логічній сфері передбачено насамперед у Законі України "Про охо­рону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 p. (розд. 2, ст. 9-12). Зокрема, цим законом передбачено право кожно­го громадянина України на безпечне для його життя і здоров'я на­вколишнє природне середовище; одержання екологічної освіти;

здійснення загального і спеціального використання природних ре­сурсів; одержання повної та достовірної інформації про стан навко­лишнього середовища та його вплив на здоров'я населення; об'єднан­ня в громадські природоохоронні формування; подання до суду по­зовів про відшкодування шкоди, заподіяної його здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

участь у розробці та здійсненні природоохоронних заходів, проведенні громадської екологічної експертизи, обговоренні законопроектів і ма­теріалів щодо екологічних проблем (ст. 9).

Закон передбачає також гарантії забезпечення екологічних прав громадян (ст. 10) і встановлює обов'язки громадян у цій галузі (ст. 12) берегти природу, здійснювати діяльність з додержанням екологічних вимог, не порушувати екологічні права інших суб'єктів тощо. Права та обов'язки громадян щодо охорони і раціонального використання окремих природних ресурсів передбачаються в законодавчих актах природоресурсового і природоохоронного права та в законодавстві в га­лузі екологічної безпеки.

Так, права і обов'язки в галузі використання, охорони і відтво­рення земель передбачено в актах земельного права. Зокрема, права і обов'язки власників землі та землекористувачів, захист і гарантії їхніх прав зазначено в гл. 6 Земельного кодексу України.

Власники земельних ділянок і землекористувачі мають право:

• господарювати самостійно на землі;

• укладати договір застави з установами, які надають кредит;

• власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації;

• використовувати для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі;

• зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі й споруди за погодженням із сільською, селищною, міською радами;

• власності на посіви й посадки сільськогосподарських культур і на­саджень;

• одержувати від нового власника землі, землекористувача або місцевої ради компенсацію за підвищення родючості землі у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ді­лянки.

Поряд з наданими правами власники земельних ділянок і землеко­ристувачі мають обов'язки землекористувачів:

• забезпечувати використання землі відповідно до цільового при­значення та умов її надання;

• ефективно використовувати землю, підвищувати її родючість, зас­тосовувати природоохоронні технології виробництва, не допуска­ти погіршення екологічної безпеки на території внаслідок своєї господарської діяльності;

• здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель;

• своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю;

• не порушувати права власників інших земельних ділянок і земле­користувачів, у тому числі орендарів;

• дотримувати режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються;

• додержувати правил добросусідства;

• дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід до доріг загального користування, а також для спорудження або ре­монту межових знаків і споруд;

• не перешкоджати проведенню до суміжної ділянки необхідних комунікацій;

• вживати заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку.

Права та обов'язки людини і громадянина з охорони і ви­користання надр передбачено в надровому (гірничому) праві. Найповніше права користувачів надр розкрито у ст. 32 Кодексу Украї­ни про надра, якою встановлюється, що вони мають право:

• здійснювати на наданій їм ділянці геологічне вивчення, розроб­ку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами ліцензії;

• розпоряджатися видобутими корисними копалинами на влас­ний розсуд;

• здійснювати в разі потреби консервацію наданого в користу­вання родовища корисних копалин або його частини зі збере­женням права на подальшу розробку;

• продовжувати строки тимчасового користування надрами;

• звертатися до місцевих рад, суду або арбітражного суду для вирішення спорів з питань користування надрами.

Основні обов'язки користувачів надр передбачено ст. 34 Кодексу України про надра, згідно з якою користувачі надр зобов'язані за­безпечувати:

• використання надр відповідно до цілей, для яких їх надано;

• повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне вико­ристання та охорону надр;

• охорону атмосферного повітря, земель, лісів, вод, об'єктів при­родно-заповідного фонду, а також будівель і споруд від шкідли­вого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами;

• безпечне ведення робіт, пов'язаних з користуванням надрами;

• приведення земельних ділянок, порушених при користуванні надрами, до стану, придатного для подальшого використання їх у суспільному виробництві.

Права і обов'язки у сфері раціонального використання, охорони та відтворення лісів визначаються в лісовому праві. Насамперед це питання регулюється Лісовим кодексом України, а саме

другим розділом "Права та обов'язки лісокористувачів". Встановле­но, що постійні лісокористувачі мають право:

• на ведення у встановленому порядку лісового господарства;

• на першочергове спеціальне використання у встановленому по­рядку лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, куль­турно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт;

• власності на заготовлену продукцію і доходи від її реалізації (крім доходів з реалізації продукції, одержаної від догляду за лісом та інших лісогосподарських заходів);

• здійснювати у встановленому законодавством порядку будів­ництво доріг, лісових складів, пожежно-хімічних станцій, госпо­дарських приміщень та інших об'єктів, необхідних для ведення лісового господарства й використання лісових ресурсів.

Водночас постійні лісокористувачі зобов'язані:

• забезпечувати відтворення, охорону, захист і підвищення продук­тивності лісових насаджень та посилення їх корисних властиво­стей, підвищення родючості грунтів, виконувати інші вимоги за­конодавства щодо ведення лісового господарства й викорис­тання лісових ресурсів;

• дотримувати науково обгрунтованих норм і порядку спеціаль­ного використання деревних та інших ресурсів лісу та користу­вання земельними ділянками лісового фонду;

• вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів і користуватися земельними ділянками лісово­го фонду способами, які б забезпечували збереження оздоров­чих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприят­ливі умови для їх охорони, захисту, використання та відтворення;

• виконувати роботи, пов'язані з відведенням у натурі земельних ділянок лісового фонду для спеціального використання лісо­вих ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оз­доровчих, спортивних і туристичних цілей та проведення науко­во-дослідних робіт;

• вести первинний облік лісів;

• забезпечувати охорону рідкісних видів рослин і тварин, рослинних угруповань відповідно до природоохоронного законодавства;

• своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів;

• не порушувати законні права тимчасових лісокористувачів.

Крім того, Лісовий кодекс України (ст. 19) передбачає права та обо­в'язки тимчасових лісокористувачів. Вони мають право:

• здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів, користува­тися земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливсь­кого господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортив­них і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт відповідно до умов договору;

• за погодженням з радами народних депутатів, які надали їм у користування земельні ділянки лісового фонду, та з постійними лісокористувачами у встановленому законодавством порядку прокладати дороги, обладнувати лісові склади, стоянки для авто­транспорту, зводити господарські будівлі та споруди для збері­гання й первинної обробки заготовленої сировини та ін.

Тимчасові лісокористувачі зобов'язані:

• забезпечувати користування земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх надання;

• виконувати роботи способами, які б забезпечували збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для відновлення насаджень, охорони, захисту, використання та відтворення лісів, охорони рідкісних видів флори і фауни;

• своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів;

• не порушувати права інших лісокористувачів;

• виконувати інші умови, вимоги щодо регулювання порядку вико­ристання лісових ресурсів, встановлені законодавством України.

Надані лісокористувачам права повинні бути гарантовані й захищені державою, бо без закріплення їх захисту в нормах права вони мати­муть суто формальний характер. Зокрема, у ст. 20 Лісового кодексу України закріплюється захист прав лісокористувачів.

Законодавством України про тваринний світ передбачено систему прав і обов'язків людини та громадянина в цій галузі.

Права користувачів об'єктами тваринного світу визначено у ст. 25 Закону України "Про тваринний світ", згідно з якою користувачі ма­ють право:

• у встановленому порядку здійснювати спеціальне використання об'єктів тваринного світу;

• власності на добуті в законному порядку об'єкти тваринного світу і доходи від їх реалізації;

• оскаржувати у встановленому порядку рішення державних органів і посадових осіб, що порушують їхні права на використання об'єктів тваринного світу.

Підприємства, установи, організації та громадяни, які займаються мис­ливським і рибним господарством, мають також право брати участь у вирішенні питань охорони і використання об'єктів тваринного світу, що перебувають на території закріплених за ними мисливських угідь і ри­богосподарських водойм.

Підприємства, установи, організації та громадяни користуються й інши­ми правами щодо використання об'єктів тваринного світу, передбаче­ними законодавством України.

Права підприємств, установ, організацій та громадян щодо викорис­тання об'єктів тваринного світу можуть бути обмежені законодавчими актами України.

Обов'язки користувачів об'єктами тваринного світу передбачені ст. 26 Закону України "Про тваринний світ", відповідно до якої користувачі зобов'язані:

• додержувати встановлених правил, норм, лімітів і строків викорис­тання об'єктів тваринного світу;

• використовувати тваринний світ способами, що не допускають порушення цілісності природних угруповань і забезпечують збере­ження тварин, яких забороняється використовувати;

• безперешкодно допускати до перевірки всіх об'єктів, де утриму­ються, перероблюються та реалізуються об'єкти тваринного світу, представників органів, що здійснюють державний контроль за охороною і використанням тваринного світу, своєчасно виконува­ти їхні законні вимоги та розпорядження. Користувачі зобов'язані своєчасно вносити плату за користування об'єктами тваринного світу.

Крім того, підприємства, установи, організації та громадяни, до відан­ня яких входять мисливське та рибне господарства, зобов'язані:

• раціонально використовувати об'єкти тваринного світу, не допус­кати погіршення екологічного стану середовища перебування тва­рин внаслідок власної діяльності, застосовувати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів;

• проводити первинний облік чисельності та використання диких тварин, вивчати їх стан і характеристики угідь, де перебувають об'єкти тваринного світу, і у встановленому порядку подавати цю інформацію органам, що здійснюють державний облік тварин та облік їх використання, ведення державного кадастру і моніторин­гу тваринного світу;

• здійснювати комплексні заходи, спрямовані на відтворення, в тому числі штучне, диких тварин, збереження й поліпшення середовища їх перебування;

• вживати заходів щодо виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих екологічних програм з питань охорони тваринного світу;

• негайно інформувати природоохоронні органи, ветеринарні, санітар­но-епідеміологічні служби про виявлення захворювань тварин, по­гіршення стану середовища їх перебування, виникнення загрози знищення та випадки загибелі тварин, здійснювати комплексні за­ходи щодо профілактики та боротьби із захворюваннями;

• у межах закріпленої території охороняти об'єкти тваринного світу, дотримуватись режиму охорони видів тварин, занесених до Чер­воної книги України і переліків видів тварин, які підлягають особ­ливій охороні на території Автономної Республіки Крим та обла­стей;

• самостійно припиняти використання об'єктів тваринного світу в разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворювальної здатності та виникнення загрози знищення тварин, негай­но вживати заходів щодо усунення негативного впливу на тварин і середовище їх перебування та ін.

Природоохоронне законодавство встановлює відповідні при­родоохоронні права людини та громадянина. Так, згідно зі ст. 10 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" грома­дяни України щодо охорони і використання територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду мають право:

• брати участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку заповідної справи, формування природно-заповідного фонду;

• брати участь у розробці та реалізації заходів щодо їх охорони та ефективного використання, запобігання негативного впливу на них господарської діяльності;

• вносити пропозиції щодо включення до складу об'єктів природ­но-заповідного фонду найцінніших природних територій та об'єктів;

• ознайомлюватись із територіями та об'єктами природно-заповід­ного фонду, здійснювати інше користування з додержанням вста­новлених вимог щодо заповідного режиму;

• брати участь у здійсненні громадського контролю за охороною заповідних територій та об'єктів, вносити пропозиції щодо притяг­нення до відповідальності винних у порушенні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та ін. Широке коло прав і обов'язків людини та громадянина передбаче­но в галузі екологічної безпеки. Так, права і обов'язки громадян, підприємств щодо забезпечення санітарного та епідемічного благопо­луччя населення передбачено в Основах законодавства про охорону здоров'я та інших актах санітарного законодавства.

Права громадян на санітарне та епідемічне благополуччя регулю­ються Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічно­го благополуччя населення", в ст. 9 якого встановлено, що громадяни мають право:

• на безпечні для здоров'я і життя умови проживання, харчування, праці, відпочинку, навчання й виховання;

• одержувати достовірну інформацію про стан свого здоров'я, здо­ров'я населення регіону, професійної групи і можливу несприят­ливу дію на стан здоров'я факторів навколишнього середовища;

• брати участь у розробці та обговоренні проектів програм, законо­давчих актів з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя й вносити відповідні пропозиції до державних органів та органів місцевого самоврядування, господарських органів підприємств, установ, організацій;

• подавати в суд позови до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання і громадян про відшкодування збитків, заподія­них їхньому здоров'ю внаслідок порушення санітарного законо­давства, та ін.

Обов'язки громадян у галузі забезпечення санітарного та епідеміч­ного благополуччя передбачено ст. 10 зазначеного закону, якою вста­новлено, що громадяни зобов'язані:

• зберігати і зміцнювати своє здоров'я, піклуватися про здоров'я та гігієнічне виховання своїх дітей;

• виконувати вимоги санітарного законодавства, брати участь у проведенні передбачених законодавчими актами санітарних та епідемічних заходів;

• не порушувати прав і законних інтересів інших суб'єктів на охоро­ну здоров'я й забезпечення санітарного та епідемічного благопо­луччя;

• проходити передбачені відповідними законодавчими актами попе­редні (при влаштуванні на роботу) і періодичні медичні огляди;

• відшкодовувати збитки, заподіяні здоров'ю інших осіб внаслідок порушення санітарного законодавства.

Громадяни зобов'язані виконувати також інші обов'язки для забез­печення санітарного та епідемічного благополуччя згідно із законодав­ством України.

У законодавстві України про безпечне поводження з виробничи­ми та побутовими відходами передбачено права і обов'язки всіх фізич­них осіб, які належать до цієї сфери діяльності.

Стаття 14 Закону України "Про відходи" передбачає, що громадя­ни України, іноземці та особи без громадянства у сфері поводження з відходами мають такі права:

• на безпечні для їхнього життя та здоров'я умови при здійсненні операцій щодо поводження з відходами;

• у встановленому порядку одержувати повну і достовірну інформа­цію про безпеку об'єктів поводження з відходами як тих, що екс­плуатуються, так і тих, будівництво яких планується;

• у встановленому порядку відвідувати спеціально відведені місця чи об'єкти поводження з відходами;

• брати участь в обговоренні питань, пов'язаних із розміщенням, про­ектуванням, спорудженням та експлуатацією об'єктів поводження з відходами;

• на екологічне страхування відповідно до законодавства України;

• на відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю та майну внаслідок порушення законодавства про відходи.

Обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства у сфері поводження з відходами передбачено у ст. 15 цього законодав­чого акта, де зазначено, що вони зобов'язані:

• дотримуватися вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері поводження з відходами;

• вносити в установленому порядку плату за користування послуга­ми підприємств, установ та організацій, що займаються збиранням, зберіганням, перевезенням, знешкодженням, видаленням і захороненням відходів та ін.

У ст. З Закону України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" встановлено права людини на забезпечення захисту від впливу іонізуючих випромінювань.

Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це

право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючих випромінювань на організм людини вище встановле­них дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встанов­лених дозових меж опромінення та відшкодування збитків, заподіяних внаслідок впливу іонізуючих випромінювань.

Крім того, ст. 4 зазначеного Закону встановлено право грома­дян та їхніх об'єднань на одержання від відповідних органів вико­навчої влади, до функцій яких входить згідно із законодавством Ук­раїни захист людини від впливу іонізуючих випромінювань, інформації про стан захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань.

Крім наведених прав і обов'язків різні спеціальні (галузеві) та особ­ливі екологічні права в інших сферах екологічної діяльності встановле­но у відповідних законодавчих та нормативно-правових актах природоресурсового, природоохоронного права та законодавства в галузі еко­логічної безпеки.

Невід'ємним елементом екологічно-правового статусу людини та гро­мадянина є гарантії отримання екологічних прав та захист їх від пору­шення.

Конституційно-правові гарантії екологічних прав і свобод людини й громадянина передбачено Конституцією України та нор­мами чинного законодавства.

У широкому значенні під гарантіями розуміють різноманітні засоби, які спрямовані на забезпечення реалізації встановлених законодавством екологічних прав і свобод людини та громадянина. У такому розумінні розрізняють політичні, економічні, соціальні, організаційні, правові (юри­дичні) та інші гарантії.

Політичні гарантії— це екологічна політика держави щодо ство­рення умов, які забезпечують необхідний рівень розвитку людини в державі та суспільстві. До економічних і соціальних гарантій нале­жать відповідні матеріальні умови та соціальне середовище, які забез­печують вільне використання людиною прав і свобод в екологічній сфері.

Однак в екологічному праві в основному розглядаються правові (юридичні) гарантії, тобто закріплені у правових актах засоби, які за­безпечують здійснення (реалізацію), охорону та захист екологічних прав і свобод людини та громадянина. Кожне право може бути реалізоване за наявності певних обов'язків, закріплених у правових нормах. В ос­новному такі обов'язки стосовно екологічних прав і свобод покладено на державу та її органи.

Сукупність правових (юридичних) гарантій забезпечення екологічних прав і свобод людини поділяється на однорідні групи (види), які стамовлять їх систему. Водночас усі гарантії можна поділити на дві великі групи: національні (внутрішньодержавні) та міжнародно-правові. Націо­нальна система гарантій забезпечення прав і свобод людини включає такі види гарантій, як державний захист, судовий захист та самозахист людиною своїх прав і свобод в екологічній сфері.

Державний захист екологічних прав і свобод людини передба­чається насамперед у Конституції України (ст. 3), яка встановлює один з найважливіших обов'язків держави утверджувати та забезпечувати права і свободи людини, а також відповідальність перед людиною за свою діяльність. Це право закріплює обов'язок держави здійснювати право­ве регулювання екологічних прав і свобод, а також забезпечувати пра­вовими засобами дотримання, виконання та захист екологічних прав і свобод. Відповідними повноваженнями в цій сфері наділений парла­мент України, а також Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Гарантом прав та свобод людини і громадянина є Президент України. Обов'язки із здійснення заходів щодо забезпечення екологіч­них прав і свобод входять до повноважень Кабінету Міністрів України, а також усіх інших спеціально уповноважених на те органів державної виконавчої влади. Для безпосередньої охорони прав і свобод людини від порушень створено систему правоохоронних органів (міліція, служ­ба безпеки, прокуратура та ін.).

Судовий захист прав людини передбачений ст. 55 Конституції Ук­раїни. Кожній людині гарантується право на оскарження в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя є найбільш демократичним, об'єктивним і справедливим засобом вирішен­ня різноманітних справ, які пов'язані насамперед з правами і свободами людини та громадянина в екологічній сфері.

Тому в законодавстві України передбачено гарантії при здійсненні правосуддя. Однією з таких гарантій є принцип, згідно з яким кожна людина має право на правову допомогу, яка в передбачених законом випадках надається безоплатно (ст. 59). Для надання правової допомо­ги при вирішенні справ у судах та інших державних органах, а також для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє ад­вокатура.

На захист екологічних прав людини та забезпечення гарантій право­суддя спрямовані також конституційні принципи, згідно з якими ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60), ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відпові­дальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61), особа вважається невинуватою у вчиненому злочині до того часу, поки це не встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62) і т. ін.

Разом з обов'язком держави та її органів забезпечувати реалізацію і охороняти від порушень екологічні права і свободи, а також здійснен­ня судового захисту Конституція України передбачає право кожної людини захищати свої права й свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами (ст. 55).

Кожна людина також має право на відшкодування за рахунок дер­жави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю дер­жавних та інших органів, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень в екологічній сфері.

Права на захист своїх екологічних прав і майнових інтересів кожна людина може здійснити, звернувшись до суду (для судового захисту) або до правоохоронних та інших органів у порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 p.

Міжнародний захист екологічних прав і свобод людини гаран­тується як Конституцією України, так і міжнародними актами з прав людини. Зокрема, Конституцією (ч. 3 ст. 55) передбачено, що кожна людина має право після використання всіх національних засобів пра­вового захисту звертатися для захисту своїх прав і свобод до відпо­відних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжна­родних організацій, членом або учасником яких є Україна.