Концепція ноосфери В.Вернадського і формування глобальної економіки

 

Глобальні проб­леми людства з погляду зростання ентропії (згідно з яким зали­шена напризволяще будь-яка система поступово дезорганізуєть­ся, втрачає свою енергію і розпадається) є наслідком накопичен­ня негативного (або ентропійного) досвіду усього людства. Тому названі вище заходи подолання економічної, паливно-енергетич­ної, сировинної, продовольчої та інших форм глобальної кризи є водночас антиентропійними процесами, у разі їх втілення вони стануть системоутворюючими та організуючими чинниками фор­мування цілісної глобальної економіки, консолідації її енергії, створення загальнопланетарного синергічного ефекту. Ці чин­ники сприятимуть мобілізації антиентропійних процесів, що існу­ють у природі, суспільстві та мисленні. Усвідомленню цих явищ і процесів значною мірою допомагає теорія ноосфери видатного українського вченого В.Вернадського.

Поняття "ноосфера" походить від грецьких слів "ноос" (ро­зум) і "сфера" (куля) й означає якісно новий стан біосфери Зем­лі (її перебудови) і навколишнього простору (а отже, нової обо­лонки Землі), що формується під впливом розумової та фізичної діяльності людства, яку можна порівняти з могутніми природни­ми геологічними процесами. Водночас це поняття нерозривно пов'язане з поняттям "жива речовина", яке, на думку В.Вернад­ського, означає сукупність усіх живих організмів біосфери (кіль­кісно вираженої в хімічному складі, масі й енергії), що перероб­ляють і переміщають різні види речовини (тверду, рідинну й га­зоподібну), акумулюють і перетворюють космічне випромінюван­ня. Складовими елементами живої речовини вчений називає всю водяну оболонку землі, нижню частину атмосфери (в якій існу­ють люди, птахи, комахи, звірі), а також літосферу (верхню час­тину твердої оболонки землі, в якій живуть бактерії).

Діяльність людини є закономірним етапом еволюції біосфе­ри, неминучості її трансформації в ноосферу, вирішальний чин­ник якої — перетворююча роль науки та соціальне організованої праці людства. Зокрема, у біосфері сонячна енергія трансформу­ється у біохімічну енергію живої речовини, яку використовує лю­дина для задоволення матеріальних і духовних потреб. При цьо­му виникає найвища якісно нова форма руху матерії — соціаль­на, яка породжує нове джерело і форму енергії — ноосферну і біосоціальну енергію. Остання через механізм суспільного ви­робництва формує суспільну людину і суспільну культуру, в якій (людині) повинні органічно поєднуватися приватні інтереси (ін­тереси особистості та членів її сім'ї) з колективними, суспільни­ми і загальнопланетарними інтересами.

Найгрунтовніше концептуальне розуміння процесу формування ноосфери, на думку В.Вернадського, дає політична економія. Оскільки рушійною силою трансформаційних процесів є суспіль­не виробництво і насамперед розумова праця, то основою полі­тичної економії є трудова теорія вартості. Саме така політична економія дає змогу виявити через суспільний поділ праці необхід­ність праці окремої людини для загального блага, залежність кож­ної людини-працівника від праці всіх інших людей (а отже, від кожного іншого), розкрити таким чином тісний взаємозв'язок люд­ства. Сама праця як найвища цінність повинна бути розумною, під якою В.Вернадський розумів вільну і добровільну працю.

Водночас для розуміння теорії ноосфери політична економія не може обмежуватися лише трудовою теорією у марксистському розумінні, зокрема положенням про те, що людина, людський чинник є лише продуктом виробництва, праці (відома теза осно­воположників марксизму про створення людини працею). Лю­дина, крім того, є: а) продуктом природи, природною істотою, наділена природними силами (органами чуттів, нервами тощо);

б) закономірним результатом розвитку Всесвіту, загальнопланетарним явищем, яке продукує та реалізує у праці свою думку. Внаслідок взаємодії цих трьох складових (людської думки, люд­ської природи і людської праці) виникає синергічний ефект, но­ва могутня продуктивна сила (за В.Вернадським — нова геоло­гічна сила), яка акумулює, синтезує енергію цих складових і фор­мує ноосферу, її сутність.

Проте домінуючим елементом з-поміж складових є свідомість, наукова думка, які організовують в єдине ціле різні енергетичні потоки, синтезують біохімічну енергію (на біосфеуному рівні аку­мулювалася лише енергія сонця через фотосинтез або поглинан­ня однієї органічної речовини, в тому числі істоти, іншою), про­дукуючи при цьому такі принципово нові види енергії (ноосферну і біосоціальну), які діалектичне заперечують попередні. Таке заперечення означає, що нові види енергії "запозичують" усе цінне і позитивне з менш розвинутих форм енергії.

Внаслідок цього у складі соціальної матерії (як якісно ново­го, найвищого виду матерії) та соціальної енергії з'являється над­звичайно важливий елемент — соціальна культура. Сама культу­ра при цьому (техніко-технологічна, виробнича, культура фізич­ної та розумової праці тощо) відгалужується у важливу політико-економічну категорію, за допомогою якої визначається ступінь гуманізації та екологізації економіки, а її розвиток здійснюється за специфічними для цієї сфери законами.

Найширший простір для дії цих законів має ноосфера. У ній органічно поєднуються не лише приватні, колективні, суспільні та загальнопланетарні економічні інтереси, а й ціннісні духовні орієнтири цих суб'єктів. Водночас лише в ноосфері найвищого рівня досягає розвиток особистості, її сутнісних сил (фізичної та розумової енергії, організаторських, творчих та інших здібнос­тей), культури, моралі, психічних якостей тощо. Нового виміру в цій сфері набуває розвиток продуктивних сил, зокрема продук­тивної праці. Такою стає насамперед наукова, творча праця, в процесі якої генеруються нові наукові ідеї, здійснюються творчі відкриття, розвивається творча активність людини і наукового колективу, мобілізуються й розширюються їх свідомість, культу­ра, воля, енергійність. Внаслідок цього послаблюється роль ма­теріального і посилюється роль духовного виробництва, все біль­ше акумулюється розум людства, який генерує і синтезує біохі­мічну енергію. Ось чому звільнення людини від рутинних техно­логічний дій, розвиток її творчого наукового потенціалу, макси­мальне виявлення розуму, свободу наукового пошуку В.Вернадський вважав головним принципом ноосфери. Еволюційний процес створює при цьому наукову думку соціального людства (як нову геологічну силу) і набуває особливого геологічного значен­ня, а біосфера трансформується науковою думкою соціального людства в ноосферу, причому темпи цього процесу прискорю­ються. Важливо також, що "те поняття ноосфери, яке випливає з біогеохімічних уявлень, перебуває у цілковитій співзвучності з основною ідеєю, яка пронизує "науковий соціалізм", зокрема пе­редбачає планетарне планування".

Висновки

Науково-технічний і соціальний прогрес у теперішній час супроводжується величезними перетвореннями усього навколишнього природного середовища. Причиною цього є неадекватність принципів і методів втручання людини у природу і, як наслідок — забруднення природного середовища зростаючою кількістю відходів виробництва.

На долю розвинутих капіталістичних країн припадає 63% світового забруднення, колишніх соціалістичних країн — 24%, країн що розвиваються — 13%.

Відповідно з розрахунками, в 2000 році об'єм викидів у навколишнє середовище становить (в млрд. тонн): головних газоподібних забруднювачів атмосфери — 50,8; твердих частинок — 0,7; вуглеводнів — 0,25; органічних відходів — 13; хімічних добрив — 0,6; хімічних засобів боротьби з бур'янами і шкідниками рослин — 0,015; фекальних відходів — 24,3; води, що скидається, і яка підвищує температуру середовища приблизно на 10° — 5800.

Економічна ефективність нової технології, процесу, устаткування визначалася тим, наскільки сумарні витрати на додатково вироблену продукцію (В_Д) менше витрат на таку продукцію, вироблену іншими засобами  (В_І). Чим більше різниця (В_І  - В_Д) >0, тим ефективнішими вважалися обрані технології, процеси, засоби.

Яскравим прикладом зловживання економічним принципом природокористування може служити наша країна. В умовах планування в колишньому СРСР централізованої командно - адміністративної системи економіка України десятиріччями формувалась без урахування об`єктивних потреб та інтересів її народу, оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Панував принцип мінімум витрат, максимум прибутку.       Фінансування природоохоронних заходів здійснювалось по залишковому принципу. В результаті склалась одна з екологічно «найбрудніших» економік - перенасичення хімічними, металургійними, гірнорудними виробництвами із застарілими технологіями. В процесі суспільного виробництва  щорічно залучається приблизно 1,5 млрд. тон природних речовин. В розрахунку на душу населення це складає 30 т. Такі великі обсяги первинного ресурсовикористання зумовлені екстенсивним характером експлуатації природноресурсного потенціалу. Обсяг накопичених відходів добувної, енергетичної, металургійної та інших галузей промисловості досягає 15 млрд. т. і продовжує щорічно збільшуватись більш як на мільярд тон. Виснажуються невідновлювані мінерально-сировинні ресурси, інтенсивно забруднюються ґрунти і водойми,  все більшою кількістю шкідливих хімічних речовин насичується повітряний басейн. Надмірне нарощуван­ня галузей з високою питомою вагою водоспоживання привело до того, що всі доступні водні ресурси опинилися на межі вичерпання.

Інтенсифікація  землеробства, збільшення техно­ген­­ного навантаження на земельні ресурси, безконтрольне застосування засобів хімізації в умовах низької технологічної культури призводить до прискореної деградації грунтів, їх родючості.

На території України практично не залишилось водоносних підземних горизонтів питного призначення, де б не були виявлені пестициди, нітрати.

Ведучим принципом природокористування стає еколого-економічний принцип, який передбачає отримання максимального прибутку при мінімальних витратах і мінімальних порушеннях природного середовища.

При еколого-економічному підході головною умовою розрахунків є включення показника збитку, заподіяного забруднення навколишнього середовища DW. Тепер нерівність прийме вигляд (В_І  + DW - В_Д) > 0. В цьому випадку дуже дорога маловідходна технологія може стати вигіднішою технології, що забруднює природу.

Висока якість навколишнього середовища визначає стан добробуту суспільства, як і матеріальні блага, отримані шляхом виробництва.  По шкалі цінностей природні блага по відношенню до матеріальних виходять на перший план. Тому суспільство повинне миритися із закономірним підвищенням вартості промислової продукції, зумовленої високими платежами за природні ресурси. Компенсацією за це має стати підвищення якості повітря, води, грунту та інших компонентів соціоекосистеми.

В геоекосистемах із антропогеним навантаженням, близьким до граничного, вводять коефіціенти геоекологічної небезпеки, якими регулюються в залежності від показника антропогенні впливи на довкілля. Збільшення коефіцієнта захищає геоекосистему від остаточного руйнування. Вводять коефіціенти і для захисту геоекосистем, які мають рекреаційне значення чи цінні в науковому відношенні.

 

Список використаної літератури:

 1.    Герасимчук А.А., Палеха Ю.І. Екологія: Основний курс лекцій: Навч. Посібник. – К.: Видавництво Укр.-фін.ін-ту менеджм. і бізнесу. 1998. – 68 с.

2.    Злобін Ю.А. Основи екології. К.: - Видавництво “Лібра”, ТОВ, 1998, 248 с.

3.    Кэррингтон Р.; Біологія моря; Ленінград; 1966 рік

4.    Корсак К.В. Плахотнік О.В. Основи екології: Навч.посібник. – 2-ге вид. – К.:МАУП, 200. – 240 с.

5.    Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: “Академія”, 1999. – 592 с.

6.    Овчинников Г.П. Макроэкономика. - СПб.: Технічна книга, 1993.

7.    Основи економічної теорії. Підручник/ За ред.проф. Мочерного С.В. - Тернопіль: АТ Тарнекс, 1994.

8.    Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика. - К.: Таксон, 1996.

9.     Солонінко К.С. Макроекономіка: Курс лекцій для студентів економічних спеціальностей вузів. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 419.