Свідомість

 Свідомість — це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідо­мість — особливе утворення, що сформувалось у ході сус­пільно-історичного розвитку на основі праці як специфіч­ного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспря­мованого психічного відображення.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідо­мість — особливе утворення, що сформувалось у ході сус­пільно-історичного розвитку на основі праці як специфіч­ного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспря­мованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекват­ному, узагальненому, цілеспрямованому активному відобра­женні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що пос­тійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні люди­ною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єкт об'єкту. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання —у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті.

Отже, свідомість – не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності.

Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знан­ням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об'єкт — зна­чить включити його в систему своїх знань і віднести до певного класу предметів, явищ. Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак свідомість не зводиться тільки до знання, не тотожна йому. Свідомість проявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному спілковому, теоре­тичному і практичному ставленні до неї Тому іншою необхідною складеною свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим. Якщо призначення пізнавальної діяльності свідомості — це яко­мога більш адекватне пізнання об'єкта, то, відображаючи світ у формі переживань, людина оцінює його, виявляє своє ставлення до обставин, що вже існують або передбачаються нею, до власної діяльності та її результатів, до інших людей, до того, що задовольняє або не задовольняє її потреби, відповідає чи не відповідає й* інтересам, уявленням і понят­тям. Людина усвідомлює не тільки об'єкти, їхні властивості та зв'язки, а й їхню значущість для себе, суспільства, що й створює умови для актуалізації механізмів, які забезпечують розгортання цілеспрямованої діяльності.

Свідомість не дана людині від народження Вона фор­мується не природою, а суспільством. З'явившись на світ, дитина ще не здатна відразу суб'єктивно відокремити себе від зовнішньою світу, вона немовби «розчинена» в ньому, її свідомість складається поступово через оволодіння в про­цесі життєдіяльності багатствами суспільної свідомості.

Свідомість — це продукт суспільно-історичною розвит­ку людства.

Основою якісної зміни в розвитку психіки — переходу до свідомості — с специфічна людська діяльність, праця, що являє собою спільну перетворювальну діяльність, спря­мовану на загальну ціль (при відмінності й функцій, що вико­нуються окремими людьми і суттєво відрізняються від будь-яких дні тварин).

Крім свідомих форм відображення дійсності, для людини характерні й такі, що перебувають немовби за “порогом” свідомості, не досягають) належного ступеня інтенсивності або напруженості, щоб звернути на себе увагу. Терміни “несвідоме”, “підсвідоме” часто трапляються в науковій і художній літературі, а також у повсякденному житті. Ін­коли про людину говорять: “Вона зробила це несвідомо”, “Вона не хотіла цього, але так сталося” тощо. Часто ми звергаємо увагу на те, що ті або інші думки виникають у нас в голові мовби “самі по собі”, в готовому вигляді, невідомо як і звідки.

Явища людської психіки дуже різноманітні. І далеко не всі з них охоплюються сферою свідомості. Психічна діяль­ність може не перебувати у фокусі свідомості, не досягати рівня свідомості (досвідомий чи передсвідомий стан) або опускатися нижче порога свідомості (підсвідоме). Сукупність психічних явищ, в стані дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй і принаймні в даний момент не піддаються контролю, належить до несвідомого.

Зона максимально ясної свідомості у психічній діяль­ності порівняно невелика. За нею починається смуга просто ясної свідомості, а потім мінімальної свідомості, за якою вже йде неусвідомлене. Останнє виступає то як потяг, то як відчуття, сприймання, уявлення і мислення, то як сомнам­булізм, то як здогадка, інтуїція, то як гіпнотичний стан або сновидіння, стан афекту чи несамовитості.Джерело: Біологія та Екологія